- До складу
Великошкарівської сільської ради
входять три села:
-
с. Велика Шкарівка,
Курганівка та Онишківці, які розташовані
на півночі Хмельниччини, на південному
сході Шепетівського району.
Село
Велика Шкарівка
с. Велика Шкарівка розташоване
на правому березі річки „ Білка”, яка
протікає по Волино - Подільській височині
і впадає в „ Хомору”. Грунти в більшості
пісчано – чорноземні. Місцевість багата
на торф, будівельну глину, частково
пісок.
Площа населеного
пункту становить 94,9 га.
В селі Велика Шкарівка
проживає 350 громадян.
Засноване село на
початку ХІІІ століття. За переказами
старших людей колись тут був ліс, озера.
Землі входили до Галицько – Волинського
князівства. Землі були продані польській
поміщиці Шкаровській, яка збудувала
маєток і завезла сюда кріпаків, які
стали першими жителями новоутвореного
села. Писані документи згадують село
Велика Шкарівка у
1604 році. Село Велика Шкарівка центр
сільської ради.
За семирічним
планом прокладено шосейну дорогу, яка
з’єднує село Велика Шкарівка з смт.
Гриців та містом Старокостянтинів. Село
знаходиться за 45 км. від м.Шепетівка.
В 1923 році в селі було
організовано ТСОЗ на базі якого був
створений колгосп „ Червоний хлібороб”
із 13 сімей, головою якого був Поплавський
Іван Антонович, головою сільської ради
– Кушнірук Антон Веніфатович.
22 червня 1941 року
почалася Велика Вітчизняна війна на
захист Вітчизни стало 120 жителів села,
40 із них впало смертю хоробрих.
В 1968 році в селі
збудовано пам’ятник воїнам, які загинули
в роки війни. Після звільнення території
села від німецьких загарбників, трудящі
приступили до відбудови.
В 1951 році колгоспи
сіл Онишківці, Курганівка, Велика
Шкарівка обєднали в одну артіль з центром
Велика Шкарівка.
В 1957 році колгосп
побудував ДЕС, що дало змогу електрифікувати
народне господарство, село було повністю
електрифіковано і радіофіковано.
В 1967 році – було
побудовано новий магазин.
В 1979 році
– було збудовано і відкрито для навчання
школу.
В 1986 році – колгосп
ім.. „ Комінтерну” збудував нове
приміщення медпункту.
В 1982 році - збудовано
нове приміщення сільської ради.
В 1987 році – побудовано
новий пам’ятник воїнам, які загинули
в роки Великої Вітчизняної війни.
В 1995 році – колгосп
ім. „ Комінтерну” перейменували на
спілку власників „ Мрія” під керівництвом
Косіюка П.М. -
В 2002 році в с. Велика
Шкарівка відкрито Українську Православну
церкву настоятелем якої є Павлюк Василь.
- Музей, який
розташований у школі с. Велика Шкарівка
має експонати які нараховують більше
двох тисяч років. Вони були знайдені
на території сільської ради та свідчать
про археологічну унікальність та
цінність території.
-
Видатними
земляками Великої Шкарівки є Вінічук
Степан Мілентійович – доктор медичних
наук.
-
- Село
Курганівка
розташоване
на лівому березі річки Білка. Ґрунтова
поверхня села порізана глибокими
долинами, ярами та балками. У багатьох
місцях на поверхню виходять давні
пісковики, глиняники, що є цінним
будівельним матеріалом.
-
Площа населеного
пункту становить 104,9 га.
-
На території села
Курганівка проживає 333
громадяни.
Засноване село на
початку ХІІІ століття. За переказами
старих людей походження назви села
пов’язане із величезним лихом для
України – татарськими набігами. За роки
боротьби між прибічниками Ягайла і
Свидригайла сили Великого князівства
Литовського значно ослабили й цим
скористалися татари. У 1240 році вони
вчинили перший набіг на Поділля. Спроба
спинити татар була безуспішною. Татари
були дуже небезпечними супротивниками.
Вістку про насування темної сили
односельці передавали із уст в уста.
Зібравши свої пожитки, разом із малолітніми
і старими людьми вони залишили своє
поселення і всі зібралися за великим
курганом, який височів за селом. Вони
намагалися врятувати своє життя, але
розуміли, що це майже неможливо. Татарський
загін розтягувався в лінію приблизно
5 – 10 кілометрів, захоплюючи по дорозі
всіх, кого можна продати в рабство. Малих
дітей та старих людей убивали. Коли
татари дісталися поселення і побачили,
що людей немає це їх дуже розгнівало.
Вони спалили поселення і зрівняли його
із землею. Чорним димом вкрилася земля
над нею линув плач і зойк. Розгнівані
татари вирішили обійти курган стороною,
вони пересувалися на конях і вважали,
що це буде вигідніше для стомлених
коней. Ось так завдяки кургану залишилися
живими жителі згорілого поселення.
Втративши домівки вони змушені були
заново будувати собі житло, але не на
старому місці, а на кургані, звідти і
пішла назва села Курганівка. Про напади
монголо – татар свідчать знахідки
жителів із навколишніх територій: Списи,
залізні стріли. Цю зброю знайшов житель
с. Велика Шкарівка і передав її у
Хмельницький краєзнавчий музей.
В історичних
архівних документах вперше назве села
Курганівка згадується в 1411 році.
25 грудня 1917 року
Перший Всеукраїнський з’їзд проголосив
Україну Радянською республікою. Щоб
захистити від буржуазних націоналістів,
а потім від білополяків жителі села
Курганівка пішли на захист завоювань
жовтня. Бійцем Червоної армії був
Безноско Панас.
В 1923 році всім було
організовано СОЗ, на базі, якого було
створено колгосп „ Новий шлях” жителі
села Курганівка добросовісно вступали
в новостворений колгосп.
В 1936 році в селі
збудовано початкову школу.
В 1935 – 40 роках
колгоспники зібрали великі врожаї
зернових та технічних культур. За
одержання високих врожаїв в 1940 році
учасницею ВСХВ була жителька села
Псярник Мотря Максимівна.
В дні Великої
Вітчизняної війни, коли фашисти ступили
залізним чоботом на Радянську землю
наш народ піднявся на захист Вітчизни.
В ряди Радянської армії пішли десятки
кращих людей села, які за героїзм, відвагу
нагороджені орденами і медалями:
Гамрецький Василь Васильович, Багрій
Михайло. Село було звільнено від ворога
воїнами Першого українського фронту 6
– го березня 1944 року. Після звільнення
території села від німецько – фашистських
загарбників жителі села Курганівка
приступили до відбудови народного
господарства. В
об’ємному
колгоспі
не було насіннєвого фонду, тяглової
сили, сільськогосподарського ремонту.
Жителі села із збережених запасів
поповнювали насіннєві фонди, завели
тяглову худобу і засіяли майже всі
землі, відбудувати будинки. Особливу
роль у відбудований період відіграли
жінки та підлітки, які в той час очолювали
всі відповідальні ділянки робіт: орали,
сіяли, збирали врожай, заскирдовували
вручну.
В 1951 році колгоспи
сіл: Велика Шкарівка, Курганівка,
Онишківці об’єдналися
в одну артіль. Це дало змогу краще
використовувати техніку, підвищувати
продуктивність праці.
В 1953 році село
Курганівка радіофікували. А в 1957 році
колгосп побудував ДЕС, що дало змогу
електрифікувати село та механізувати
тваринницьку ферму. В селі збудовано
добротні тваринницькі приміщення по
відгодівлі великої рогатої худоби.
Облік і оплата праці проводилася за
системою трудоднів. На початку 60 – х
починає запроваджуватися гроша оплата
колгоспників.
2005 рік - у селі збудовано каплицю.
Видатним
земляком села є Жвалюк Віктор Романович
– генерал – лейтенант податкової
міліції.
В останні
десятиріччя помітне важке становище
села. Очевидним стало обезлюднення. В
даний момент село потребує відродження,
жителі села живуть за рахунок власного
сільського господарства. І в цей час ми
є господарями своєї долі. В умовах
виживання жителі села їдуть до міста,
влаштовуються на роботу.
Для Поділля так як
і для всієї України проблемним є „
Відродження” села. Але будемо надіятися,
що становище жителів сіл покращиться.
Село
Онишківці
В центрі села
Онишківці протікає річка „ Білка” ,
яка розділяє село на дві частини.
Площа населеного
пункту становить 140,2 га.
В селі проживає
491
жителів.
Минуло не одне
століття, як появилось село Онишківці.
За словами старих людей, а вони чули це
ще від старших, можна знайти від чого
пішла назва села Онишківці.
Колись князь
Збанацький, об’їжджаючи свої володіння
зупинився на одному березі річки „
Білка”. Ця місцевість сподобалась
князеві Збанацькому. Він подарував цей
кусок земельної ділянки своєму хрещеникові
Ониськові. Молодий підпанич почав
будувати собі маєток. Онисько вибрав
найкраще місце над самою річкою. І так
за декілька років виросло невелике
селище, в якому було 8 хат. Всі вони були
збудовані понад річкою. Ці селянські
хатинки називали „ Халупки” вони були
убогі під соломою або очеретною кришею.
Будівництво перейшло на лівий беріг
річки „ Білка” і село розросталося .
Основним заняттям
селян було землеробство. Закріпачення
населення посилювалося з кожним роком.
Наприкінці ХVІ
століття і на початку ХVІІ
століття панщина становила 3-4 дні на
тиждень. Жителі села брали участь у
повстанні 1594 – 1596 рр. під проводом
Северина Наливайка.
1924 – 1925 рр.
відбудова господарства в основному
завершилась. Почалося масове навчання
читати і писати. Спочатку в хаті –
читальні, потім відкрилася школа. В 1922
році в селі було організовано комсомольську
організацію. Першою комсомолкою села
стала Шевченко Євдокія М.
1930 рік увійшов
в історію як
рік створення колективних господарств,
колгоспів.
В перші
післявоєнні роки односельці переживали
великі труднощі. Велике значення для
підвищення колгоспного виробництва
мало обєднання малоцінних господарств
у більше господарство у 1951 році. Кращі
люди господарства нагороджені орденами
і медалями: Куліш Ониська Ф., Заверуха
Наталка К., Левик П.Я. За досягнуті успіхи
Радянський уряд нагородив Рябоволенка
І.В.- (голова колгоспу) орденом „ Леніна”
і „ Трудового Червоного прапора”.
На території села
був розміщений свиновідгодівельний
комплекс на якому налічувалося 12 тисяч
голів свиней.
1986 рік нагороджується
комплекс за виконання соціальних
зобов’язань по одержанню середньо –
добового привісу дипломом.
1988 рік увійшов в
історію як багатий рік історичними
подіями. Великий крок зроблено у тому,
що називається перебудовою, гласністю,
демократією. Великі зміни відбулися в
економіці, соціальному житті.
1993 рік –
в селі почалося будівництво Святого
Храму. 11 листопада 1997 року – було
освячення церкви „ Покрова”.
На даний час
в селі Онишківці, так як і в Курганівці
становище досить складне, занедбано
колгосп, який нашим односельчанам
довелось так важко будувати . Люди не
мають роботи, поля не орються.
|